Торговельний центр

У 2003 році завдяки інвесторам і Європейському Банку Реконструкції і Розвитку було зроблено реконструкцію та повернуто історичну назву “МАГНУС” центральному універмагу в центрі Львова, чим ще більше прикрашено наше чудове місто. Для збереження стилю початку ХХ-го століття інтер’єр максимально наближено до первинного. На сьогоднішній день – це взірець цивілізованої торгівлі у Західній Україні та один з найгарніших торгових центрів. Такий заклад не соромно показати гостям Львова. Підтвердженням цього є те, що в “МАГНУС” постійно приходять зірки шоу-бізнесу та політики для того, щоб гарно провести час та зробити покупки. 1.Місце розташування У Львові на розі вулиць Городоцької і Шпитальної стоїть будинок Товарний Дім Магнус (“Magnus”), – знаний колись як Центральний Універсальний Магазин (ЦУМ), власність у минулому інж. Скібнівського (Skibniwskiego) і др. С.Френкля (Frenkla). Дільниця на якій знаходиться ця монументальна споруда має велику й багату історію. Вперше, під назвою Св. Анни, сучасна вул. Городоцька згадується в 1570р., хоча виникла вона значно раніше. У давні часи цією дорогою до Краківської брами Львова з’їжджалися західні купці, які приводили до міста каравани із різними європейськими товарами. Первісна назва походила від костьолу Св. Анни (нині церква Св. Анни). Вулиця входила до складу Краківського передмістя й була густо заселена здебільшого русинами, будинки яких ховались серед густих садів. А поряд були землі, які належали князям Радзівілам. З 1871р. ділянка вул. Городоцької, на яку виходить один з двох фасадів будівлі, одержала назву Казимирівська, на честь двох польських королів. Основним акцентом вулиці на прикінці XІX початку XX століття були прибуткові будинки, магазини, невеликі готелі. Багатоповерхова забудова цього періоду є своєрідним свідченням фінансового та економічного розвитку Львова. Сучасна назва – Городоцька, за цією ділянкою вулиці закріпилась із 1990 року, коли попередня – Першого Травня, була замінена. Проте, у пам’яті багатьох Львів’ян збереглась ще одна назва – вул. Чапаєва (1944-1964). На противагу строкатості назв вул. Городоцької, вул. Шпитальна фактично з 1871 року не змінювала своєї назви, пов’язаною з єврейською лічницею. 2.Біографія Фелінського Роман Фелінський (07.04.1886, Львів – 22.03.1953, Вроцлав) – закінчив Вищу Реальну школу у Львові, а у 1903р. поступив до Львівської політехніки. Навчання в Мюнхені (1905-1908), Парижі (1908-1909) та Відні (де підтвердив рівень свого мюнхенського диплому), студії (1911-1912) у Італії, Греції, Єгипті, Палестині, Швейцарії та Німеччині. Найреволюційніші свої задуми архітектор втілював у життя працюючи із двома відомими будівельними фірмами Львова – “Сосновскі й Захарієвич” та “М.Улям”. З 1912 по 1926 рік працював у міністерстві громадських робіт. Приймав участь у розробці плану розбудови Гдині. У 1925 р. на виставці декоративних мистецтв в Парижі був відзначений почесним дипломом. У 1926 році вийшовши на пенсію утримував приватне архітектурно-урбаністичне бюро. 3.Роботи Р.Фелінського Багато будівель зведених після 1920р. за участю Фелінського знаходиться у Варшаві, але найвидатніші було зведено у Львові в період з 1909 по 1913 рік. Столичне місто австро-угорської Галичини – Львів – у той час надавав можливість реалізації найбільш амбіційних та дорогих проектів. Окрім “Магнуса”, Фелінський втілив тут ще два не менш вагомі проекти: спільно з Єжи Гродзинським будинок для поховань “Beth Tahara” на новому єврейському цвинтарі (вул. Золота) та у 1910 році магазин Грюдлів з кінотеатром “Гражина” (Grazyna) при вул.Сапєги (Бандери). Нажаль, ці будинки не збереглись до сьогоднішнього дня. Інші роботи цього ж архітектора у Львові: амбулаторія єврейського шпиталю при вул.Раппапорта (до 1913) та пасаж Лауфера з двома фронтальними будинками зі сторони вул. Староєврейської та вул. Рогатинців (до 1913). Житлові та адміністративні будинки: вул. Глинянська (Донцова), 4 – власник С.Рогатин (1909), вул. Зиблікевича, 27 (частина вул. І.Франка) – власність Міхала Уляма і Полтурака (бл.1910), вул. Ягельонська (Гнатюка) 20-22 – власник Грюндер (1910-1911, часткова переробка проекту Ф.Касслера й добудова будинку), вул. Коперніка, 5 – власниця Шютцова (1911), вул. Бєловскєго (Ковжуна), 3 – власник Ліберман (1912), два будинки на розі вул. Янівської (Шевченка) і Вольності (Хорватської) – власність Торгівельного Союзу й Ауербахів (бл.1912), вул. Жовківська (Б.Хмельницького), 9 – власник Мойшез Рогатин (1913), для цього ж Львів’янина Фелінський звів ще один будинок, з кав’ярнею “Ренесанс”, - ріг Третього Мая (Січових Стрільців) та Костюшка (1913). У 1913 за проектом Фелінського було зведено й будинок №9 при вулиці Домагаличів (Павлова). 4.Первісні проекти “Магнуса” Більшість задумів архітектора стосовно будівлі “Магнуса” (1912-1913) було втілено, проте ряд ідей так і не був реалізований. За планами, що збереглись, ця споруда постала як залізобетонний скелет заповнений склом. Будівля своїми формами значно випереджає архітектуру двадцятих років. Будівля мала п’ять ярусів та чотирьохвісний фасад зі сторони вул. Шпитальної. Обидва фасади утворювались стрункими профільованими залізобетонними колонами, між якими знаходились цілком засклені поверхні – великі вітрини на першому поверсі та трьох площинних вікон на решті поверхів, так званих “chicago-windows” (чикагських вікон). Два нижні яруси відділені стіною, яка створює понад вікнами хвилясту лінію й підкреслює відокремлення цокольної частини будівлі. Зовні будинок був позбавлений будь-якого декору, якщо не брати до уваги кованих балюстрадою парапетних “чикагських” вікон та ліхтариків на колонах вище третього поверху. Два проходи із середини на тих самих ярусах були теж розділені колонами й конструкційно створювали просторове планування, яке в європейській авангардовій архітектурі набуло широкого розповсюдження лише у середині 20-х років XX ст. Фелінський не врахував переваг та можливостей великих площ інтер’єру й поділив його на кожному із ярусів на ряд двосекційних боксів, розмежованих тонкими перегородками. Входи до боксів були зроблені з галереї-коридора. Кожен бокс містив окремий магазин й складався з фронтального приміщення, позбавленого безпосереднього природного освітлення й так званого “дальнього” приміщення, яке освітлювалось великим “чикагським” вікном. Дещо по-іншому було на першому поверсі, де входи до магазинів були зроблені безпосередньо з вулиці, й лише два, мали додаткові переходи до тамбуру. Нині неіснуючий тамбур складався з трьох частин, а його стіни було оздоблено дрібносекційними дзеркалами та ліпними орнаментами. Загадкою залишається місце знаходження знаних з літератури трьох алегоричних картин пензля Фелікса Вигрживальського, на яких були зображені Торгівля й Промисловість. Через подвійні двері тамбуру можна було ввійти до прямокутного невеликого холу, які разом утворювали фігуру схожу до літери “Т”. На одній осі з тамбуром, поруч із холом, знаходилась сходова клітка, розташована у потужному ризаліті заднього фасаду. Дотичними до неї були розділені балюстрадою, трьохсторонні подвійні сходи (відповідно: ліво- й правосторонні) із двома центральними підвищеннями й шахтами. В кожній із шахт знаходився ліфт оточений на кожному ярусі кованими декорованими огорожами на відповідні мотиви, що використані в балюстраді перил. Декоративні обрамлення мали також на кожному ярусі виходи із ліфтів та стюкові плитки з латунними обрамленнями на стінах вздовж сходів. Внутрішнє планування будівлі ґрунтувалось на традиціях характерних для торгівельних залів XІX ст., а не новітнього товарного дому (це напевно ефект якого бажали досягти інвестори). Проте, новітня конструкція й тонкі перегородки дозволяли швидко переплановувати й довільно збільшувати приміщення, аж до створення одно просторового інтер’єру. Чи було втілено задуманий проект? Архівні матеріали та наявні конструктивні елементи будівлі вказують на те, що так. Як доказ можна навести оригінальну систему відводу дощових вод від головних фасадів на задню сторону будівлі, яка збереглась і функціонує до наших днів. Полягає вона у тому, що вода через ринви на краю даху стікає у прокладені через горище дерев’яні жолоби вимощені бляхою та відводиться за межі будинку. Проте, деякі задуми Р.Фелінського так і не здійснились. Так під “ламаним” черепичним дахом, було заплановано аж два додаткові яруси. Можна припустити, що це вимушені заходи спричинені австро-угорським будівельним законодавством, яке суворо регламентувало габарити забудови у залежності від величини міста та рангу даної вулиці. Свідченням запланованого поверху є конструктивні елементи перекриття та даху, які збереглись. Зокрема це – цегляна лукова кладка поверх деревного перекриття між металевими двутаврами, відсутність несучих конструкцій даху у центральному просторі горища, наявність металевої гвинтової сходової клітки і т.д. Однак не збереглось жодних ознак захованого під дахом хоча б одного реального поверху. 5.Перебудови та зміни будівлі Перші серйозні зміни будинку планувались наприкінці 30-х років. Коли місцева влада хотіла перемістити сюди з Гетьманських валів (права сторона пр. Свободи) Дирекцію Галицького Скарбу (будівля не збереглась). Згідно з віднайденими планами стару повітряну систему палення (решітки якої збереглись до нині) замінили водяну. В цей же час ризаліт було з’єднано з бічними фасадами до рівня другого поверху, що зумовило ряд конструкційних перебудов. Рівень поверхів у новоутворених приміщеннях і сьогодні не відповідає висоті поверхів основної будівлі. У добудови було перенесено більшість водопровідно-каналізаційних комунікацій. Розширено підвальні приміщення зі сторони подвір’я для встановлення котлів нової системи опалення. Судячи із кінохроніки відзнятої кіно групою О.Довженка у вересні 1939 року Радянська влада застала цю будівлю у стадії реконструкції. Коли було знято риштування які видно на документальних кадрах та що відбувалось з будівлею з 1939 до закінчення Другої Світової війни судити важко, оскільки більшість документів на даний час є важкодоступними. Проте, відомо, що до другої половини 50-х років внутрішня планувальна структура будівлі залишалась практично незмінною. Лише у підвальних приміщеннях з’явилось потужне бетоноване приміщення, що нагадує бункер і, ймовірно, слугувало сховищем банку який знаходився на першому поверсі цієї будівлі. Найбільш суттєвих змін внутрішня планувальна структура будівлі зазнала на початку 60-х років (бл.1959-1961), коли будівля облаштовувалась під ЦУМ. Саме тоді було ліквідовано тамбур на першому поверсі та перегородки між окремими боксами на всіх поверхах. Добудови зі сторони подвір’я доведено до висоти даху. У бічному крилі від сучасної вулиці Данилишина на місці колишніх санвузлів облаштовано сходову клітку від підвалу до горища. Реконструйовано пасажирські та вантажні ліфти. Перенесено виходи вантажних ліфтів із сторони торгових залів у бік службових приміщень. Облаштовано сходову клітку між торговими залами першого та другого поверхів зі сторони вул. Городоцької. 6.Для яких цілей використовувалась будівля Судячи з наявних джерел першими власниками будівлі яка зводилась для Товарного Дому “Магнус” були інженер Скібнівський та доктор С.Френзель. Ймовірно, що цей комерційний заклад проіснував тут до другої половини 30-х років. Діяльність Товарного Дому полягала у наданні торгових площ різним торговим операторам для реалізації товарів. Тому на фасаді будівлі можна було зустріти рекламу багатьох знаних у Львові торгових фірм, які об’єднувались під спільним дахом Товарного Дому “Магнус”. Очевидно, що наприкінці 30-х років будівля на мала одного приватного власника і мала бути націоналізована. Судити про це можна із намірів влади перемістити сюди у 1938-1939 роках Дирекцію Галицького Скарбу. Кому належав будинок в роки Другої Світової війни залишається загадкою. Як подають документи середини 50-х років будівля використовувалась дуже різнопрофільно. Тут знаходились: приймальний пункт по прийому білизни до прання і одягу в чистку та фарбування (при лазні № 3 вул. Шпитальна,11), районні комітети ДТСААФ та “Червоного Хреста” Шевченківського району, продовольчий магазин, районний харчо торг, районний інспектор держстраху, виконком районних рад депутатів трудящих Шевченківського району із відділами – загальним, фінансовим, торгівельним, охорони здоров’я, народної освіти, соціального забезпечення, комунального господарства, рай житлоуправління, районного бюро ЗАГСу, квартирного сектору. А також у цей час тут знаходилось відділення Держбанку Шевченківського району. З 1961р. у цей будинок вселився Центральний Універмаг, який став одним з найбільших магазинів Західної України.